Гречковська Федора

Напередодні Другої світової війни населення с. Видерта, на Волині мало багатонаціональний склад і налічувало близько 1500 осіб. Були серед них і роми.

Вони раз по раз кочували від села до села, ковалювали, лагодили вози, всіляке сільськогосподарське приладдя. За свідченнями старожилів с. Видерта, до ромського табору, який стояв неподалік, місцеве населення ставилося прихильно.

«Цигани жили коло хуторів, нікому шкоди не робили. То хто плуга зробить, то ножа кому принесуть. А за те люди давали їм харчі: хто бульбу, хто сала». Зі спогадів Олександри Тарасюк

У 1939 р., на початку Другої світової війни, село опинилося під владою «перших совєтів», а вже за півтора року, в червні 1941 р. було зайняте німецькими військами.

За нацистської окупації в регіоні активно діяло чимало різних партизанських формувань, іноді селяни навіть не могли ідентифікувати їх за належністю. Відомо, що тут боролися «бульбівці», загони червоних партизанів, боївки ОУН та УПА, воєнізовані підрозділи нез’ясованого складу. Вочевидь, саме активізація цих бойових груп спровокувала антиромську акцію в c. Видерта у вересні 1943 р., адже ромам нацисти часто інкримінували шпигунство, зв’язок із партизанами та диверсійну діяльність.

Каральна операція за участю німецьких підрозділів та місцевої допоміжної поліції вирізнялась особливою жорстокістю. Коли почалось оточення, роми, залишивши свої табуни, кинулися в село. Місцеві жителі побоювалися, що нацисти спалять і їхні хати, тож утікали й собі – сподівалися сховатися за селом у ровах. Зрештою нацисти погнали ромів Мартигоновою вулицею, зігнали до клуні й почали розстрілювати. Тих, хто не помирав одразу, добивали багнетами, різали ножами, душили вуздечками.

«Старшу сестру накололи на кілка, а потім тим кілком разом із нею підперли клуню. Так вона в муках вмирала…». Зі спогадів Миколи Юзепчука

За підрахунками дослідників, жертвами нацистської акції в с. Видерта стали близько 50–60 ромів. Вижили одиниці.

Двох ромських дітей урятувала самотня селянка Федора Гречковська.

«Федора, сусідка, прикрила двох циганчат у рівці. Вона трошки потримала тих дітей у себе, бо в неї дітей своїх не було. Цигани про це почули й одне забрали. А те друге нікому не показувала, цілий рік хлопця годувала. А вже після війни вона зізналася голові сільради Наумику Василеві. Було те циганча у Федори років чотири і втекло з циганами. Бувало, сяде коло брами, щось мугикає, співає, свище. І виждало, як цигани проходили мимо. І ніхто не знав яких літ 20–30 про його долю. Уже потім говорили, що той хлопчик – циганський барон». Зі спогадів Олександри Тарасюк

Факт порятунку ромської дівчинки Федорою Гречковською підтверджувала й очевидиця трагедії Галина Лісковська.

«Циганів били на Мартигоновій вулиці. Казали, що багато циган побили, а одна осталася. Малесенька ще була – три роки було. Та й Федорка там була. Казали, що вилізло з-під забитих живе дитя, та й Федорка каже: “Я собі її заберу, у мене дітей нема”. Тримала з тиждень. Та дочулися десь здалеку цигани, то приїхали й забрали дівчинку». Зі спогадів Галини Лісковської

Ще четверо ромських дітей були врятовані іншими українськими та польськими сусідами.

Федора Гречковська померла в 1995 р., але пам’ять про рятівницю живе. Щороку, приїжджаючи в с. Видерта на День пам’яті жертв геноциду ромів, нащадки загиблих і врятованих завжди приносять квіти на могилу Федори – рятівниці ромських дітей.

У 2004 р. на кладовищі села, неподалік місця трагедії, силами місцевої громади та ромських активістів було споруджено пам’ятний хрест розстріляним ромам.